Наталя ДРУЖБЛЯК провела пряму лінію

Наші страхи — родом із минулого. Кожного разу, коли у вас “скаче” тиск чи болить шлунок, мучить безсоння і пітніють долоні, коли нічні жахіття вибивають з колії, даються взнаки незаліковані душевні рани. Як побороти паніку та позбутися тривоги, читачів “ВЗ” консультувала відомий столичний психолог, спеціаліст з фобій, страхів, тривожних розладів та депресій, автор блогу “Страшно? Це не назавжди!” Валентина Паробій (на фото).

– Доброго дня! Мене звати Ірина. Я - з Червонограда. Упродовж двох років раз чи два рази на місяць сниться один і той же сон, наче падає за кілька метрів від мене літак чи вертоліт. Іноді здається, це — не сон, це відбувається наяву! Що це може означати і чи є якісь підстави для хвилювання?

В. П. Після чого вам таке почало снитися?

– Не знаю. Раніше літала літаком і не боялася.

В.П. Це єдине, що вас хвилює?

– Боюся висоти, але не панічно. Могла підійти до краю прірви або подивитися униз з вікна висотного будинку. Проте віднедавна зі мною почали відбуватися дивні речі. Щоразу, коли дивлюсь униз, виникає бажання стрибнути...

В. П. Ви взагалі почуваєтеся щасливою? Задоволені своїм життям?

– Останнім часом дуже переживала. Навалилося все й відразу, зі всіх сторін.

В. П. Постійні стреси розбалансовують механізми захисту організму. У когось може розболітися шлунок, хтось може стати більш тривожним. Ваші сновидіння — це спроби свідомості донести якусь інформацію. Намалюйте те, що вам сниться. Малюнок порвіть, спаліть, злийте в унітаз. Цей ритуал позбавить вас нав’язливого сну. Ще один варіант — попрактикуйтеся у вільному писанні. Важко виливати на папір все, що крутиться в голові. Але за кілька занять навчитеся. Дайте відповідь на запитання “Чому мені це сниться?”. “Тому що боюсь висоти?”. Записуйте перше, що спаде на думку. Врешті-решт, докопаєтеся до глибинної причини, зрозумієте, що саме символізує ваш сон.

Бажання стрибнути униз може бути пов’язане з тривожним розладом. Спочатку людина боїться висоти, а потім — свого бажання попрощатися з цим страхом саме у такий спосіб. Почитайте книгу Курпатова “Средство от страха”. З нашої розмови бачу, що жодними розладами не страждаєте. Але якщо ваша боязнь впливатиме на якість життя, стане нав’язливою, не чекайте, коли “хвороба” задавниться, — зверніться по допомогу.
* * *
– Доброго дня! Мене звати Ольга. Мені — 23 роки. Іноді мене охоплює безпричинна паніка — коли йду вулицею, перед сном... З чим це може бути пов’язано?

В. П. Олю, ви ще вчитеся чи вже працюєте?

– Працюю.

В. П. У сім’ї все гаразд?

– Так. Здається (усміхається)...

В. П. Можете пригадати, коли вас вперше охопила паніка?

– Ні, але думаю, що це було кілька років тому.

В. П. Панічні атаки складаються з двох компонентів: психологічного і біологічного. Часто починаються вони влітку, коли спекотно і є перепади тиску. Людина їде у транспорті, аж раптом — мало не мліє... 90% людей сідають на лавочку, п’ють водичку, встають і йдуть собі далі, а 10% - лякаються свого стану. Раджу звернутися до спеціаліста — психіатра, психолога, психотерапевта. Пройшовши психодіагностику, зосередьтеся на лікуванні. Але не погоджуйтеся відразу на медикаментозну терапію. Залежність від ліків - не рідкість. Люди бояться, що без медикаментів знову опиняться у полоні своїх страхів. Інколи вдається швидко вивести панічні атаки “на чисту воду” і позбутися їх — за шість занять, наприклад. Інколи доводиться працювати з ними довший час. Усе залежить від ряду факторів — приміром, від того, як минуло ваше дитинство. Не задавнюйте цей процес. Панічні атаки — як хворий зуб. Чим довше затягувати, тим болючішим буде втручання, а йти до фахівця з “повинною” доведеться у будь-якому випадку.
* * *
– Доброго дня! Мене звати Андрій. Я — з Тернополя, інвалід третьої групи по зору. Рік тому закінчив університет, досі не можу знайти роботу. Іноді здається, що ніколи її не знайду. Як зібратися з духом, бо не хочу здаватися і припиняти пошуки.

В. П. Хто ви за фахом?

– Перекладач з німецької.

В. П. Ваш зір не заважає вам у роботі?

– Власне, що не допомагає. У мене він — неповноцінний, і це, мабуть, відлякує роботодавців.

В. П. Пораджу вам і як психолог, і як людина, яка досить працювала рекрутером. Кожне підприємство має квоту на інвалідів, і це — ваша перевага. Законодавство на вашому боці. Якщо роботодавця змушують взяти на роботу інваліда, він візьме того, який вміє щось робити. Подібні побоювання відчувають усі молоді здорові люди, які не можуть знайти роботу. Це не тільки ваша проблема. Була криза, але ситуація ця — минуча. Є прогнози, що після 2012 року економічна ситуація почне покращуватися.

До речі, як саме ви шукаєте роботу?

– Через Інтернет, газети з оголошеннями переглядаю. Знайомих розпитую. Але, на жаль, ніхто не може допомогти.

В. П. Бачу, ви впевнено почуваєтеся на ринку праці і робите усе для того, щоб вигідно себе продати. Радила би вам, Андрію, прочитати, як треба складати резюме. Мусите акцентувати увагу на своїх козирях, щоб сподобатися роботодавцю. Ви ходили на якісь співбесіди?

– Ні, бо коли вказую, що я — інвалід, зі мною навіть говорити не хочуть. На співбесіди не запрошують...

В. П. Подумайте, чи конче вам треба писати у резюме, що маєте проблеми зі зором. Обманювати потенційних роботодавців теж не варто. Коли спілкуєтеся зі живою людиною, у вас є більше шансів справити на неї позитивне враження. Наприкінці співбесіди можете відкрити карти, але запевнити, що ви — зацікавлені у цій роботі.

І пам’ятайте: робота — це ще не все. Є не менш значимі “активи”: сім’я, друзі, хобі...
* * *
– Доброго дня! Телефоную вам зі Львова. Світлана Гордіївна мене звати. Стара я вже — 73 роки маю. Вісім років борюся з депресією, ліки п’ю, двічі у психіатричній лікарні лежала - і все марно. Маю сім’ю, пенсію добру, наче все нормально... А я думаю: може, випити стільки тих ліків, щоб уже не прокинутися?

В. П. Працював з вами психолог?

– Працював. Я на консультації постійно ходжу. Навіть до ворожки однієї зверталася. Вона мені таке наговорила! Що то прокляття на мене наслали. Сказала, у цьому році мене вже не бачить. “Помреш”, - каже... Додому прийшла, а вдома - нікого (донька моя відпочивати поїхала). А у мене був такий стрес! Дзвоню їй: “Приїжджай, бо до ранку віддам Богу душу!”.

В. П. Імовірно, спілкування зі знахаркою спровокувало вашу депресію.

– Вона мені наказала принести 1000 гривень (а п’ять років тому то були великі гроші). Каже: “Ще три сеанси мушу провести”. У лікаря питала, що мені з тією депресією робити? А вона: “Самі не справитеся!”. А я вже змучилася на ті прийоми ходити.

В. П. Можете допомогти собі самі. Депресія починається з негативних думок: все було погано, все буде погано. А ці думки впливають на настрій.

– Особливо зранку таке буває. Прокинуся - у грудях пече.

В. П. У вас — важка форма ендогенної депресії. Вона має суто біологічні причини. Вас лікують антидепресантами. Але одними ліками біді не зарадиш - спробуйте розірвати це “зачароване коло”. Спілкуйтеся з друзями, не уникайте того, що може принести вам задоволення, — садіть квіти, заведіть домашнього улюбленця. Стежте за своїм зовнішнім виглядом. Не кажіть: “Не буду міняти зачіску чи купувати нові речі, бо скільки мені там залишилось?”. Витягайте себе за шкварку з того болота депресивного. Біологічна складова тягне вас донизу, але ви — людина з досвідом, багато знаєте про свою хворобу...

– Колись мене багато що цікавило. А тепер нічого не хочу. Отак би лягла і годинами у стелю дивилася б.

В. П. Мусите підніматися з ліжка і йти на вулицю... Ваша пасивність — на руку депресії.
* * *
– Доброго дня! Мене звати Наталія, я — з Пустомитівського району. У моєї 19-річної доньки з’явився нав’язливий страх. Рік тому вона стояла у церкві (а це якраз у їхній школі випускний був), і стало їй погано. Тепер вона навіть вдома сама не хоче залишатися. У гуртожитку — те саме: хоче, щоб з нею постійно хтось був.

В. П. Зверніться до психолога. Головне, щоб цей страх не задавнювався.

– А може, їй треба якісь таблеточки попити?

В. П. Таблеточки мусить виписати лікар на бланку, який називається рецептом. І не зациклюйтеся на ліках, вони дають лише тимчасове полегшення, а потім може виникнути рецидив. Ваша дочка мусить розібратися зі своїми страхами, з’ясувати, що породило це відчуття безпомічності. Людна церква стала спусковою ситуацією, але вона була готовою до формування цього симптому. Якщо вона разом з психологом виведе причину на поверхню, позбудеться страху. У житті жінки є багато випробувань. Ті ж пологи, які можуть потягнути за собою чергове загострення.
* * *
– Доброго дня! Вас турбує Марія. Моєму сину — 30 років. Він боїться бруду, крові і гострих предметів. До чогось доторкнеться - відразу миє руки. Боїться помилитися при виконанні навіть найпростіших завдань. Боїться, що інформація, якою він володіє, вилізе там, де не треба. Вийде на вулицю — обшукує себе, боїться щось забути. Коли хтось зателефонує чи постукає у двері, він збивається з думки і починає виконувати завдання спочатку. Чи є якась традиційна форма лікування страхів, фобій, емоційного напруження? Звідки лікарі отримують інформацію про нові ліки? Кажуть, що фобії – це не хвороба, а наслідок якогось захворювання. Чи так це?

В. П. Вашому сину потрібна кваліфікована допомога. Зважаючи на ті симптоми, що ви перелічили, якість його життя — під загрозою.

Я — психолог, ліками не лікую, але, коли є така потреба, співпрацюю з психіатрами. Кожен психіатр має свою, перевірену досвідом, тактику лікування. Провівши діагностичне обстеження, виписує ліки. Звідки дізнається про нові препарати? Психіатри також проходять курси підвищення кваліфікації, де обмінюються з колегами інформацією.

Зі свого досвіду скажу: 20% пацієнтів потребують медикаментозного лікування. Але ліки не знижують ризику появи рецидиву. З’їсти таблетку — легко. Коли людина мучиться десятками років, вона мучиться від внутрішнього конфлікту, рани, про яку давно вже всі забули. Поки її не знайти, не відкрити, не почистити, вона буде отруювати організм зсередини. Лікую фобії методами символ-драми і танцювально-рухової терапії. Шукаю причину страху через символи, танець, рух, емоції. Але допомогти може також когнітивно-поведінкова психотерапія.

Чи є фобії проявом інших захворювань? Фобії завуальовують душевні травми. В одного на цьому тлі може виникнути виразка шлунка, а в іншого - гіпер- чи гіпотиреоз дасть поштовх розвитку депресії. Взаємозв’язок існує.
* * *
– Доброго дня! Мене звати Ольга, телефоную до вас з Івано-Франківщини. Маю проблему зі сином. Він — психічно хворий. Вже півроку минуло, як він відмовився від таблеток. Навіть легкого заспокійливого приймати не хоче. Нападів у нього не було, але син каже, що чує голоси.

В. П. Це схоже на психоз або шизофренію. Мусите тримати його на обліку у психіатра. Відмовлятися від медикаментозного супроводу не можна, бо це не психологічна, а біологічна проблема. Так влаштований його мозок. Залишати сина наодинці з голосами не можна. Хвороба прогресує — він буде глибше занурюватися у внутрішній світ, жити фантазіями, відриватися від реальності. У якийсь момент перестане спілкуватися зі зовнішнім світом. Ці голоси можуть зараз просто щось розповідати, а потім — підштовхувати до якихось вчинків: і до самогубства, і до вбивства.

Коли ваш син знову почне приймати ліки, до нього повернеться “тверезість”. Він зрозуміє, що тих істот, з якими розмовляє, насправді не існує. Спочатку, можливо, доведеться лікувати його потайки...

– Це якась напасть. Ще три роки тому все було добре, а після смерті чоловіка ніби хтось щось поробив.

В. П. Шизофренія — спадкове захворювання. Видно, у вашій родині або родині чоловіка вже були такі випадки. Не бігайте по знахарках, а ведіть сина до лікаря.